Про Інститут

Інститут геології і геохімії горючих копалин НАН України займає одне із чільних місць у Відділенні наук про Землю Національної академії наук України. Інститут був заснований у 1951 р. на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР від 21.02.1995 р. за № 457 та Ради Міністрів УРСР від 24.03.1951 р. за № 561 і ухвалою Президії Академії Наук УРСР від 23.03.1951 р. Сучасну назву Інститут має з 1963 р. За більше як півстолітню історію колектив Інституту очолювали В.Б. Порфір’єв (1951-1963 рр.), Г.Н. Доленко (1963-1982 рр.), Р.В. Кучер (1982-1986 рр.), В.Ю. Забігайло (1986-1996 рр.), С.О. Лизун (1997-2000 рр.), з 2003 р. директор Інституту – М.І. Павлюк. Спочатку діяльність Інституту була спрямована на вивчення геології і корисних копалин західних областей України. За ініціативою В.Б. Порфір’єва у м. Львові була проведена перша відкрита наукова дискусія з проблеми походження і міграції нафти, де Львівська школа геологів-нафтовиків аргументувала глибинне неорганічне походження нафти і газу. Ця наукова гіпотеза була покладена в основу фундаментальних досліджень Інституту у наступні роки. У ці ж роки особлива увага приділялася вивченню стратиграфії, тектоніки, вулканізму Українських Карпат, Передкарпатського і Закарпатського прогинів, Волинсько-Подільської плити. З середини 50-х років в інституті започатковано новий науковий напрямок – геохімічне дослідження мінералоутворювальних флюїдів. Інтенсивний розвиток в 60-і роки нафтової геології та гірничо-видобувної промисловості зумовив необхідність реорганізації – у 1963 р. Інститут геології корисних копалин реформується в Інститут геології і геохімії горючих копалин, на який покладаються завдання розробки наукових основ пошуків і розвідки родовищ нафти, газу, озокериту, вугілля, горючих сланців та сірки на всій території України. Розроблялися теоретичні та прикладні питання нафтогазової геології і геохімії – походження нафти і газу, їх міграція, закономірності утворення й розміщення промислових родовищ нафти і газу, механізм утворення солянокупольних структур у нафтогазоносних провінціях, природа і закономірності поширення порід-колекторів нафти і газу, гідрогеологія нафтових і газових родовищ. Проводилося також вивчення геології вугільних родовищ та вуглеутворення, природи та закономірностей поширення газів вугільних шахт, тектоніки вугільних басейнів та її вплив на поширення вугілля різних марок; опрацьовувалися питання комплексного використання карпатських менілітових сланців у народному господарстві; значна увага приділялася вивченню геології та геохімії сірчаних і калійних родовищ. Інститут має значні досягнення в галузі стратиграфії, літології, тектоніки, нафтогазоносності Карпатського регіону, Дніпровсько-Донецької западини, Донецького та Львівсько-Волинського кам’яновугільних басейнів. Розробляються теоретичні та прикладні питання нафтогазової геології, геохімії і технології. Вивчається геологія метано-вугільних родовищ з метою використання попутнього газу-метану. Досліджуються менілітові сланці, сірка та калійні солі, геохімія осадових товщ нафтогазоносних та вугленосних провінцій, розробляються питання тектоніки, стратиграфії, палео-океанографії та седиментології корисних копалин. З Інститутом пов’язані імена багатьох видатних вчених – засновників наукових напрямків – академіків: В. С. Соболева, В. А. Сельського, О. С. В’ялова, В. Б. Порфір’єва, С. І. Субботіна, Є. К. Лазаренка, Р. В. Кучера, Л. Г. Ткачука, Г. Н. Доленка, В. Ю. Забігайла, М. І. Павлюка, член-кореспондентів: Я. Л. Середи, М. Р. Ладиженського, В. І. Кітика, Ю. М. Сеньковського, професорів: Е. Б. Чекалюка, Й. В. Грінберга, В. А. Калюжного, О. Й. Петриченка, В. В. Колодія та інших, які зробили вагомий внесок у світову геологічну науку. Інститут має у своєму складі 8 наукових відділів, у яких працює 88 наукових працівників, серед них 1 академік НАН України М. І. Павлюк, 7 докторів та 41 кандидат наук. Інститут видає журнал “Геологія і геохімія горючих копалин”. Працює спеціалізована рада з захисту докторських та кандидатських дисертацій. Працівниками Інституту захищено 36 докторських і 168 кандидатських дисертацій, опубліковано близько 355 монографій, близько 30 карт України та Європи, одержано більше 90 авторських свідоцтв і патентів України. У 2001-2006р.р. Інститут був організатором та співорганізатором 26 наукових конференцій, семінарів та симпозіумів. Слід особливо відзначити організацію і проведення Інститутом у 2001 р. міжнародної наукової конференції “Геологія горючих копалин України” та VІІІ наукової конференції молодих вчених і спеціалістів. Інститут був у 2001 – 2003р. учасником Інвестиційного ярмарку в рамках Міжнародного економічного форуму прикордонного співробітництва, який проходив в м.Львові. Співробітники Інституту брали участь у численних державних та міжнародних нарадах, зокрема: у 32-му Міжнародному геологічному конгресі (Флоренція, Італія); 75 та 76 з’їздах Польського геологічного товариства; міжнар. наук.-практ. конф. “Ресурси природних вод Карпатського регіону”(2004-2006 рр.); щорічних міжнародних конференція у Івано-Франківську, Гурзуфі. ОСНОВНІ НАУКОВІ НАДБАННЯ ІНСТИТУТУ До найбільш вагомих досягнень за останні п’ять років необхідно віднести:

З позицій новітніх геологічних концепцій та дослідження закономірностей формування і розміщення родовищ нафти і газу розроблена нова концепція нафтогазоутворення у земній корі, за якою природні нафта і газ представляють собою продукт взаємодії мантійних водень-вуглець-вуглеводневих газів і легких нафт (конденсатів) та органічної речовини осадових порід.
Під керівництвом член-кореспондента НАН України Ю.М.Сеньковського започатковано та розробляється новітня глобальна геолого-палеоокеанографічна концепція “Апвелінгова геологія давніх континентальних окраїн в контексті проблеми нафтогенезу”.
За результатами дослідження літолого-геохімічних особливостей евапоритів фанерозою Євразії проведено детальну реконструкцію хімічного складу вод палеоокеану, що дозволяє прогнозувати два часові інтервали (юра-палеоген і кембрій-девон), сприятливі для нагромадження органічної речовини, бітумінозних і нафтогазоносних відкладів та комплекс корисних копалин, в першу чергу вуглеводнів, пов’язаних безпосередньо з евапоритами.
Обґрунтовано модель формування газових покладів в акваторії Північнопричорноморського водонапірного басейну.
За даними комплексних прецизійних досліджень включень у мінералах, мінеральних парагенезисів і типоморфних ознак мінералів відтворено типові риси флюїдного режиму процесів мінералоутворення і отримано дані про міграцію глибинних палеофлюїдів та їхній вплив на формування характерної вертикальної і латеральної зональності (з елементами часової еволюції) в осадових товщах, що вміщують поклади вуглеводнів.
Сформульовано методологічні принципи досліджень петро-фізичних властивостей порід-колекторів нафти і газу, пов’язаних з рифогенно-біогенними палеоспорудами та побудовано еталонні геолого-петрофізичні моделі кремнисто-карбонатних порід-колекторів вуглеводнів для Дніпровсько-Донецької западини.
Інститут є головним співвиконавцем “Державної програми видобутку супутнього газу-метану з вугільних родовищ Донбасу (1998-2010)”, яка є складовою частиною “Національної енергетичної програми України до 2010 року”. На замовлення Луганської облдержадміністрації проводиться геологічне обгрунтування та оцінка метаноносності першочергових об’єктів видобутку газу-метану з вугільних родовищ Донбасу.
Підрахований газогенераційний потенціал Донецького і Львівсько-Волинського басейнів на торф’яній, кам’яновугільній та антрацитовій стадіях вуглеутворення по технологічних марках вугілля.
Створена фізико-хімічна модель сумісного спалювання метану вугільних родовищ та низькосортних твердих палив.
Сконструйована лабораторна установка для отримання син-тетичних вуглеводнів з низькоякісного вугілля, торфу та вуглецьвмісних відходів.
На основі історичної геодинаміки простежена еволюція Карпато-Причорноморської окраїни Східно-Європейського кратону як складової частини північної континентальної окраїни океану Тетіс в мезозойський період.
З’ясовані природні і техногенні аспекти формування концентрацій нафтопродуктів та фенолів у поверхневих водах Бориславського нафтогазопромислового району.

Наукові школи Інституту:

геодинаміка нафтогазоносних провінцій (засновник – академік НАН України М. І. Павлюк),
геологічна і геохімічна палеоокеанографія давніх континентальних окраїн та їх корисні копалини (засновник – член-кореспондент НАН України, проф. Ю. М. Сеньковський),
геохімія і термобарометрія флюїдів мінералотворного середовища (засновник – д.г.-м.н., професор В. А. Калюжний),
термодинаміка нафто- і газоутворення в осадовому чохлі та астеносфері Землі (створена під керівництвом д.т.н., проф. Е. Б. Чекалюка),
розробка методів дослідження індивідуальних включень у мінералах осадових порід (термобарогеохімія евапоритів), засновник – д.г.-м.н., проф. О. Й. Петриченко.

Для спільної доробки та впровадження Інститут пропонує:

згідно з “Державною програмою з проблем пошуку, видобутку та використання метану вугільних родовищ України” (1994-2005 рр.) видати Інструкцію з підрахунку запасів газу-метану вугільних родовищ України;
реалізувати пілотний проект підземної газифікації некондиційних пластів вугілля у межах одного з родовищ Львівсько-Волинського басейну України;
впровадити технологію вилучення біогазу з техногенних масивів.

ОСНОВНИМИ НАПРЯМАМИ НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ІНСТИТУТУ Є: – теорія нафтогазоутворення та формування покладів і родовищ нафти, газу, метану в вугільних пластах і сланцевого газу; – геологічна і геохімічна палеоокеанографія давніх континентальних окраїн; – геоекологія та розробка наукових засад енергоефективних геотехнологій; – геохімія, термобарометрія флюїдів мінералоутворюючого середовища.